НАДЄЄВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
Надєєв Олександр Васильович
(22.06.1972 – 24.01.2023)
Олександр Надєєв народився 22 червня 1972 року в селищі Новоекономічне. Він ріс у простій, працьовитій родині, де змалку засвоїв найважливіші цінності: чесність, відповідальність, вірність своєму слову та обов’язку.
Його шкільні роки пройшли у стінах Новоекономічної середньої школи, яку він закінчив у 1989 році. Уже тоді він мав мрію – пов’язати своє життя з військовою справою, служити Батьківщині. Разом із друзями він вирушив вступати до Омського суворовського військового училища, проте за станом здоров’я не пройшов військово-лікарську комісію. Але прагнення бути захисником не покидало його серце.
Після школи він здобув робітничу спеціальність у Димитровському ПТУ-94 (нині м. Мирноград) і у 1990 році розпочав свою трудову діяльність на шахті «Стаханова».
З 1990 по 1992 рік проходив строкову військову службу в Хабаровському краї. Після служби повернувся додому і продовжив працювати на шахті.
У 1993 році Олександр одружився, а через два роки народилася його донька Ганна. Він був люблячим батьком, турботливим чоловіком, справжньою опорою для своєї сім’ї.
Все життя Олександр провів у рідному краї, працював на одному підприємстві. Але в його серці завжди жила любов до України та почуття обов’язку перед нею.
Коли почалася Революція Гідності, Олександру залишалося всього кілька місяців до виходу на пенсію. Але він розумів: обов’язок перед державою – понад усе. І коли в лютому 2015 року він отримав повістку, не вагаючись став на захист Батьківщини. Він був направлений у 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр». Після півтора місяців підготовки склав військову присягу на вірність українському народові. Його першим бойовим випробуванням стали запеклі бої за Піски.
Під час служби по мобілізації він підписав свій перший контракт. Відслуживши, повернувся додому, але рівно через рік знову пішов у військкомат і підписав новий контракт, цього разу – на три роки. Механік-водій у 93-й бригаді, він пройшов чимало гарячих точок: Волноваха, Кремінна, Трьохізбинка та інші.
У вересні 2020 року Олександр повернувся додому, вийшов на пенсію як шахтар. Але після стількох років у строю цивільне життя давалося йому нелегко.
А потім настав ранок 24 лютого 2022 року – той день, який назавжди змінив життя мільйонів українців. Уже наступного дня Олександр був у військкоматі. Цього разу він став частиною 109-ї бригади територіальної оборони, де обійняв посаду головного сержанта роти вогневої підтримки.
Йому довелося пройти важкі випробування. Він брав участь у боях за Мар’їнку, Авдіївку, добровільно вирушав на найнебезпечніші завдання. Його побратими знали: якщо поруч Олександр – значить, усе буде добре.
24 січня 2023 року, під час штурму ворожих позицій біля населеного пункту Водяне, він загинув смертю Героя.
Він не шукав слави, не прагнув нагород. Він просто робив те, що вважав правильним. Він захищав свою землю, свій дім, своїх рідних.
Похований на Алеї Слави в місті Мирноград.
Його ім’я залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів. Він завжди буде жити в серцях тих, хто його знав і кого він захищав.
Герої не вмирають! Вічна пам’ять і слава Олександру Надєєву!
